27 жовтня Вашковецький медичний фаховий коледж традиційно відзначив День української писемності та мови. Цей день завжди особливий, адже наповнений любов’ю до рідного слова, гордістю за нашу культуру та прагненням єднатися навколо мови, яка об’єднує всю націю. 

Зранку навчальний заклад прикрашали яскраві цитати видатних українських письменників та патріотичні гасла про мову, розміщені на дверях аудиторій. Кожен напис нагадував, що українська мова — це душа народу, його історія та сила. 

Особливою подією дня стала інтелектуальна гра «Найрозумніший», у якій студенти ІІ курсів на базі (9) змагалися за звання найерудованішого знавця української мови. Атмосфера змагання була теплою й дружньою: учасники демонстрували свої знання, кмітливість і почуття гумору, а глядачі активно підтримували команди. Гра довела, що мова — це не лише навчальний предмет, а й джерело натхнення та радості. Переможці отримали грамоти та приємні подарунки, а головне — підтримку своїх одногрупників. 

В цей день студенти та викладачі коледжу, одягнувши вишиванки  долучилися до шляхетної акції — написання Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності, адже це гарна можливість перевірити свої знання з української мови та відчути непорушну єдність, яка нам зараз так потрібна. Хтось писав диктант вперше, а для когось це вже другий або третій досвід. У теплій атмосфері учасники ділилися очікуваннями та переживаннями, відчуваючи справжню єдність із тисячами українців, які одночасно по всьому світу писали цьогорічний текст, глибокий та сповнений надії «Треба жити!». 

Символічно завершується радіодиктант рядками: «…жити заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою». У цих простих, але щемких словах — цілий світ любові, вдячності й надії. Бо мова — це наш дім, наша колискова, мамин голос і тиха молитва за майбутнє. Ми живемо не лише для себе, а й для тих, хто колись уперше вимовить українське слово — чисте, як джерельна вода, тепле, як промінь сонця на батьківській землі. 

Нехай кожне наше слово буде добрим зерном, яке проросте в серцях дітей і внуків. Нехай звучить українська — ніжно, гордо, вільно — щоб ніколи не згасла пам’ять про те, ким ми є і звідки наш корінь. Бо жити заради мови — це значить жити заради життя!